Наприкінці Другої світової війни нацистський вчений Ернст Крюгер створює біологічну зброю, яку вони називають Weißer Hai (Біла акула). Це генетично трансформований самець, чиє тіло завдяки генетичним змінам було пристосоване до постійного перебування під водою, в тому числі до дихання киснем з води через зябра. Однак Третій Рейх розпадається до того, як експеримент перетворюється на гітлерівську армію вбивць, а єдиний створений екземпляр вивозять на підводному човні до Південної Америки. Під час втечі підводний човен потрапляє під бомбардування і тоне. Всі сліди білої акули, замкненої в бронзовій скриньці, втрачені. Роки по тому науковець і фотограф National Geographic під час фотографування дна океану знаходить бронзову скриньку біля уламків підводного човна. Поруч з підводним човном (який, звісно, створює відповідну атмосферу) вони знаходять багато раковин з’їдених істот. Знайшовши ящик для дослідницького судна, фотограф відкриває ящик, і звільнене чудовисько вбиває його, а сам тікає в океан.
Монстр (біла акула) починає вбивати морських птахів, інших істот та випадкових людей у районі Лонг-Айленда. Описане морське чудовисько з’являється в районі, де один з героїв книги, вчений, до якого щойно приїхав син, проводить дослідження акул у супроводі морського біолога, який вивчає китів, знімаючи їх на камеру за допомогою дресированих морських левів. Книга досить стара, тому ідея знімати китів за допомогою дресированих морських левів з’являється в ній цілком природно. У наш час таке поводження з тваринами, ймовірно, вважалося б жорстоким поводженням з тваринами.
Монстр, відповідно до запрограмованих навичок, виходить на берег з води, вчиться дихати легенями, а не зябрами, і нападає на людей у сусідньому містечку. Потім йому вдається втекти, повернувшись на острів.
Монстр вбиває друга-біолога, якому спадає на думку заманити його в декомпресійну камеру, що є у нього в лабораторії. Потім він стискає монстра, щоб убити його, насильно розширюючи його.
Роман “Біла акула” не належить до того ж класу, що й “Щелепи”, але, тим не менш, він кращий за інші книги Бенчлі, наприклад, “Глибини” чи “Острів”. “Біла акула” – дещо психоделічна історія про підводного, а потім діючого на межі між берегом і водою монстра – “акулу”, яка полює на людей. Могутня частково тварина, частково людина, або розумна тварина, створена шляхом генетичних маніпуляцій з людини, чиїм імперативом є вбивство інших.
Книга “Біла акула” Пітера Бенчлі своєю назвою може натякати або створювати враження спорідненості з книгою “Щелепи”, але це, як то кажуть, зовсім інша історія.
“Біла акула” – книга для людей, які люблять сенсації, і для них не є проблемою деякі недоліки сценарію або відсутність зв’язку з реальністю. Важливою є дія і подальші сенсаційні події. “Біла акула” – це незвичайна історія про секретну зброю, створену нацистськими божевільними у вигляді напівлюдини-напівакули, яка поклала початок гітлерівській армії вбивць.
У книзі багато посилань на підводне плавання, тому що її сюжет пов’язаний з людьми, які займаються дайвінгом. Також з’являється декомпресійна камера. При цьому до всіх цих описів домішується, як це дуже часто буває в книжках про дайвінг-сенсації, кесонна хвороба з емболією, іноді навіть з азотним наркозом. Аналогічно, балони для дайвінгу час від часу називають кисневими балонами, хоча, як відомо, дайвери дихають з них повітрям.
У книзі також згадується клітка з акулами, і спуск у неї – одне з дуже ризикованих занять, описаних у книзі.
Як випливає з цих описів, дія книги має сенсаційний характер і тісно пов’язана з тим, що можна було б назвати науковою фантастикою, проте з вказівкою на вигадку, і тоді це тільки посилюється.
Автор, який у кожному другому реченні плутає кисневі балони з повітряними, декомпресійну хворобу з баротравмою, звичайно ж, нагадує нам про найголовніше правило в дайвінгу – не затримувати дихання, додаючи, що затримку дихання можна отримати вже на глибині півметра.
Книги Пітера Бенчлі, як і багато інших книг, де дайвінг є елементом пригод, не слід розглядати як посібники з дайвінгу. Надана інформація жахливо переплутана між собою. До цього, звичайно, додається нерозуміння перекладачем описаних проблем, що ще більше затьмарює картину.
Звичайно, пригоди в акулячій клітці не були б повними без розриву клітки і стрімкого падіння замкнених у ній батька і сина на дно разом з могутнім чудовиськом, що ховається десь за межами клітки. Однак через деякий час батько з непритомним сином починає тікати з клітки на поверхню, і опис, як завжди, змішується з ризиком баротравми, судинної емболії або цесонної хвороби.
Виявляється, створена нацистами біла акула може в певних ситуаціях вийти з води і, перебудувавши свою фізіологію, навчитися дихати легенями, які раніше були заповнені рідиною, і перетворитися на монстра, певною мірою пов’язаного з водою, але здатного також нападати на людей на березі.
Також тут з’являється знайома з багатьох інших (переважно кінематографічних) сенсацій тема рідинного дихання, яке має запобігти будь-яким проблемам, пов’язаним з декомпресією чи баротравмою повітряного простору. Звичайно, сама ідея рідинного дихання вирішила б усі подібні проблеми, окрім, звісно, проблеми самого дихання. Коли ми дихаємо газом, це має бути суміш певних газів з правильним співвідношенням кисню та інертних газів. Якби ми могли дихати рідиною, цілком можливо, що в цій рідині був би розчинений лише кисень, і всі проблеми, пов’язані, наприклад, з декомпресією, зникли б.
Згідно з класичними правилами, декомпресійна камера, описана в першій частині книги (яку вчений має на своєму острові), повинна, врешті-решт, стати остаточною зброєю, за допомогою якої можна перемогти білу акулу. Вчений за допомогою дзеркала заманює монстра всередину камери, де зачиняє її, а потім лікує його потужним стисненням, а потім сильною декомпресійною хворобою, розширюючи його “вибуховим” способом
Термін “вибуховим способом” є найбільш доречним, оскільки в самому кінці бульбашки газу, що утворюються у величезній кількості, розривають монстра на частини.
Рейс німецького підводного човна
Таємна зброя.
Нацисти
Південна Америка
Чи можете ви попросити більше від книги…..
